Просто про Вінницю

Підземелля лікарні

На перехресті вулиць Першого травня та Козицького, знаходиться напів зруйнований будинок. Здавалось би чийсь колишній маєток, але насправді це стара лікарня Миколи Васильовича Оводова, яка пропрацювала майже до 90-х років ХХ століття... Хоча по її стану і не скажеш що вона була закинута так недавно. Споруда являється досить гарною і цікавою, але чомусь в інтернеті не знайти жодної старої фотографії лікарні, хоча такий об'єкт мали фотографувати як мінімум для пресси... Але фотографій немає. Крім цієї "странності" з лікарнею пов'язана одна неприємна легенда,яка робить її ще таємничішою...

У 20-ті роки ХХ століття на території Поділля "бушувала" епідемія тифу. Медицина, санітарія була досить слабкою і тому

не дивно що хвороба набула таких розмахів. Інфекція косила навіть цілі армії. Так Українська Галицька Армія* була вимушена об'єднатись з радянськими військами саме із-за епідемії тифу, через яку більша її частина стала не боєздатною. Так от повернемось до легенди, багато хворих лікувалось саме тут, багато з них врятувати не вдавалось і гори трупів тимчасово складали в підвалах госпіталю. Часи тоді були не спокійні і ось одного разу поруч з лікранею відбулась невелика сутичка між ворогами партії і радянськими військами, пролунав вибух, земля вздригнулась конструкції в частині підвалів не витримали і завалилась. Розбирати і відкопувати заражені трупи ніхто не став, вирішили так їх і залишити до тих пір поки не розберуться з більш нагальними справами.

Але пізніше було вирішено вхід у завалену частину лікарні просто замурувати і про інцидент забути. Здавалося що тут такого, можна сказати звичайне поховання. Та з тих пір лікування в лікарні не пішло, лікарям не вдавалося лікувати навіть найпростіші хвороби. Звичайні подряпини, які не мали викликати жодних проблем обов'язково починали гноїтися, пацієнтам снилися кошмари, їхнє самопочуття погіршувалось, в лікарні стояв досить специфічний запах, який не вдавалось знищити жодними дезінфікуючими засобами, він долинав звідкись знизу... Але не зважаючи на це лікарня продовжувала працювати. Радянська влада, проповідувала атеїзм і всіляко боролась з інакодумцями. Тому госпіталь принципіально не закривали бо інакше б це було негласним признаням своєї неправоти,а низькі показники вилікуваних списували на непрофесіоналізм лікарів і інші видумані причини. Та ніякі покарання, догани не покращували відцоток виліковуваності і тому було вирішено тут же поруч добудувати новий корпус лікарні і перевести лікування туди, а старий особливо не використовувати. Ось так лікарня і "пропрацювала" майже до кінця радянського союзу. Зараз же, в наш час, прогулючючись розвалинами лікарні виникають досить неприємні відчуття і можна почути специфічний запах яким тут просякнуті всі стіни...

*Червона Українська Галицька Армія (ЧУГА) — офіційна назва Української Галицької Армії (УГА) після її об'єднання з Червоною армією у лютому 1920 на підставі договору Ревкому Начальної Команди УГА з Реввійськрадою 12 совєтської армії про злиття УГА з Червоною армією, укладеного 12 лютого 1920 р.

Тоді УГА, що нараховувала приблизно 5 000 здорових старшин і бійців, стояла на території східного Поділля й північно-західноїХерсонщини (трикутник:Чечельник — Бершадь — Тираспіль); понад 15 000 старшин і вояків, хворих на тиф та на інші хвороби, залишилося в шпиталях Вінниці й околиць, які вже були зайняті Червоною армією. Завдяки жахливій епідемії тифу й ін. хвороб, на які перехворіла УГА у жовтні — листопаді 1919, УГА цілковито втратила свою боєздатність, навіть здатність пересування. У таких умовах для УГА не було іншого виходу, як приєднатися до Червоної армії, що тоді розгромила на Правобережжі Добровольчу армію генерала Денікіна і наближалася щораз більше до місця розташування галицьких бригад.